Середньовіччя - таку назву отримав період, що тривав від падіння Римської імперії (476 рік) і до початку епохи Відродження (14 століття).
Добою варварів і невігласів вважали його за часів Відродження і потім. Та й ми часто-густо, коли зустрічаємося з чимось надто суворим чи таким, що нам здається дуже відсталим, кажемо спересердя: "Просто середньовіччя якесь"...
Ми не будемо зараз заперечувати чи, навпаки, підтверджувати цю оцінку середньовіччя. Кожен має робити свої висновки. Але обов'язково слід наголосити: на наш погляд, це був час піонерів чи не в усьому - в політиці, ідеології, мореплавстві, торгівлі, війнах тощо. А це вже щось.

"Перші люди” історії

"Історія - це балаканина”. Так свого часу охарактерізував всесвітню історію відомий американський автобудівник Генрі Форд.
І, можливо, він був правий. Адже кожна країна має свою, власну історію, яка іноді зовсім не має нічого спільного зі справжньою історією - тобто такою, якою була вона насправді.
Така історія - назвемо її паралельною - створювалася і деколи ще створюється у різних країнах не просто так. Найчастіше вона переслідувала цілі так званих "перших людей” країни, які вели "свою лінію”, іноді зовсім не зважаючи на інтереси більшості мешканців країни.
Так було у минулому, коли внаслідок примх окремих царів, фараонів або государів-імператорів зникали народи або знищувалися країни.
Так відбувається деколи і зараз.
Втім, не можна сказати, що "перші люди” завжди виконували різко негативну роль. Напроти, історія знає багато прикладів, коли саме завдяки цим "першим людям” у країні спостерігався різкий ріст у економіці, у культурі (достатньо назвати хоча б вже згадуваного нами Перікла - першого стратега давньої Греції, завдяки якому Афінська республіка стала могутньою і квітучою державою).
Тож не будемо їх клеймувати ганьбою, а лише подивимося, як відбувається народження у історії цих "перших людей”, ну, хоча б на прикладі давніх германців.
Адже у житті (а отже, і у історіїї) випадковостей не буває, повірте нам. Перефразувавши відому фразу, можна сказати: "якщо щось відбувається - це комусь потрібно”.
Тому сам факт з’явлення у історії "перших людей” на той період говорить не тільки про те, що людство почало визрівати для того, щоб мати своїх лідерів, тобто людей, які здатні були б їм керувати, а й про те, якими були ті народи чи країни, серед яких "перші люди” з’являлися на світ.
А ось про те, якими були самі лідери, про це мова поки що не йде.
Отже, час "на дворі” - середньоріччя.

Давні германці

Взагалі, виникли найперші "перші люди” давно. Достатньо згадати царів, фараонів та інших владик. Але найчастіше це були люди-одинаки, які самостійно вирішували долю своєї, а іноді й інших країн світу.
А ось у середньоріччя з’являється вперше клас (тобто група) людей, які починають здійснювати керівництво тією чи іншою країною (або племенем) разом, складаючи таким чином іноді цілий "клан”.
Як це, наприклад, сталося у давніх германців, які на відміну від римлян, де на початку І століття нашої ери вже були багаті та бідні, і навіть дуже багаті і дуже бідні, на той час ще володіли рівним достатком і рівними правами.
Ця обставина, до речі, приводила до того, що були вони згуртовані, и були відсутні хоча б які-небудь внутрішньоплеменні чвари.
О тій порі германці тільки-тільки розпочинали займатися землеробством, живучи в основному мисливством та скотарством.
І земля на той час розподілялася між членами общини ще рівномірно, з урахуванням її якості - тобто, якщо поле було більш плодородним, його наділяли меншим за площею, якщо менш плодородним, наприклад, пісчаним - його наділяли більшим.
Але згодом, вже через декілька десятиліть ситуація різко почала змінюватися.
І сталося це так.
Щоб керувати общиною, серед тих, хто виявив мужність під час військових походів, вибиралися "перші люди”, що складав своєрідний "раду старійшин”.
Крім них, вибирався ще так званий "конунг”, тобто вождь.
Влада у германців була виборною, тому спочатку "конунги” ще не мали великої влади, хоча вже тоді деякі питання вирішувалися у тісному колі "перших людей”.
Втім, найважливіші питання у ті часи все ж вирішувало народне зібрання (саме так, як у подальшому будуть вирішувати це й перші слов’яни). Відбувалося це найчастіше опівночі на опушці лісу, де всі члени племені розсаджувалися широким колом.
В середині кола сиділи "старійшини”. Саме вони висували якісь пропозиції, на які зібрання реагувало своєрідним чином: якщо пропозиція їх влаштовувала, вони стукали об землю зброєю, якщо ні - відхиляли це голосним гомоном.
З часом вплив "перших людей” поширився, і рядові члени племені стали все рідше заперечувати ці пропозиції.
Так поступово виникало нове, класове суспільство (тобто суспільство нерівноправних людей).

Франки

А ось феодали, напевно, народились вперше у франків, які після падіння Римської імперії стали найсильнішими серед народів Західної Європи.
Спершу, коли у 5 столітті франки тільки но оселилися у Галії (теріторія нинішньої Франції), всі вони також були однаково вільні. Родова община виділяла кожній сім’ї рівний наділ землі.
Але сім’ї розросталися, відбувався новий розподіл землі усередині родової общини. Землі стало не вистачати.
Тим часом, до влади прийшов перший лідер франків, Хлодвіг, який переміг своїх суперників, вождів інших племін і очолив всі франкські племена.
Під керівництвом Хлодвіга франки завойовували все нові і нові теріторії. Хтось при цьому багатів, інші ж ставали ще біднішими і залежними від більш багатих сусідів.
Франки воювали зі своїми сусідами - візіготами та бургундцями, поки не захопили у 540 році більшість земель колишньої римської провінції Галіі (теріторія нинішньої Франції, назва якої пішла від імені народу франків).
У цей період з’явилася так звана військова знать - князі (вибрані військові керівники) та їх дружинники.
Вся здобич вже не поділялася нарівно. Родова знать захоплювала і одержувала більшу частину найбільш плодючих земель, які часто оброблялися руками рабів та колонів - хліборобів, що залежали від галоримських рабовласників - сеньорів ("сеньор” - тобто старший).
Хлодвіг прийняв християнство і зробив Париж своєю резиденцією, здійснюючи керівництво своїми землями за допомогою церковних епіскопів та представників вищого стану - дворян ("сеньорів”).
Так з’явилися перші феодали - багаті люди, багатство яких часто залежало від кількості кріпосних, які працювали на них.
Феодали часто були васалами (від середньовічного vassallus - васал, vassus - слуга), тобто слугами сеньорів (більш багатих феодалів).
Ці більш багаті феодали (великі феодали) у свою чергу ставали васалами (слугами) верховного сеньйора (сюзеренна).
Так, головним сюзереном всіх феодалів був король.
Васал звичайно одержував від свого сеньйора так званий феод (землю) і був зобов'язаний нести за це деякі повинності (зобов'язання), насамперед військову службу.
Що ж стосується кріпосних, про яких ми вже трохи почали розповідати, то стан їх майже нічим не відрізнявся від стану раба. Кріпосний не міг кудись піти від свого хазяїна, оскільки був "прікрипленим” до своєї землі та свого ділянки, а до того ж, звичайно, і до свого хазяїна.
Але, на відміну від раба, кріпосний вже мав своє власне господарство, яке він вів на ділянці землі, що належало його хазяїну. Могла бути в нього вже й сім’я (раби найчастіше сімей не мали).
Сеньори часто ставали також панами (хазяєвами) вільних людей, які вступали до них на службу, бо не маючи грошей на життя.
Селяни були відносно вільними людьми: вони мали можливість переходити з місця на місця, від одного хазяїна до іншого або взагалі піти кудись у інші місця.
Селяни працювали не тільки на хазяїна, якому вони віддавали частину свого доходу, а й на себе. Тому, звичайно, і продуктивність їх була вищою, аніж, скажімо, була у рабів.
Взагалі ж, феодальна Європа 5-10 століть нашої ери була селянською. Міст ще не було. Навіть давньоримські міста, які у минулі сторіччя були жвавими адміністративно-військовими центрами, закінчили своє існування, перетворившися на руїни.
Тим часом, на Сході продовжувала існувати і розвиватися Візантія - прямий нащадок Римської імперії.

Візантія

Столиця Східної Римської імперії - місто Візантій (зараз - Стамбул у Турції) - була заснована у 330 році нашої ери, ще за часів римського імператора Костянтина, про якого ми вже раніше згадували.
До речі, саме Костянтин Великий був тим першим імператором, що переніс столицю Римської імперії у Візантій, скромно перейменувавши його на свою честь у місто Константинополь.
Костянтин стабілізував життя у своїй країні, завдяки чому у Візантії зберіглися міста, що стали центрами ремесел та торгівлі.
Ще у 313 році Костянтин разом з Ліцінієм (іншим правителем Римської імперії, з яким він тоді поділяв владу) прийняв так званий Міланський едікт, згідно з яким християни, як і представники інших вірувань, одержали можливість вільно і відкрито виконувати свої обряди. Тепер всі церковні організації могли володіти будь-яким майном і заробляти гроші (саме з цього часу розпочався ріст земельних володінь християнської церкви).
Сам Костянтин християнином не був, але протегував християнській церкві, тому що вважав її релігійною організацією, що може подавати йому у правлінні країною істотну підтримку.
За Костянтина сьомий день тижня був оголошений риночним (тобто вільним від роботи) днем. Цей день, за вченням астрологів, був днем Сонця, але для християн цей день був присвячений Христу.
І з 4 століття 25 грудня - свято народження "Непереможного Сонця” - став відмічатися як свято різдва Христова. А місто Еліа Капітоліна повергуло свою назву - Єрусалім.
Наступним кроком Костянтина було зібрання у 325 році собору (з’їзду) єпіскопів - керівників християнської церкви, на якому були прийняті основні положення віровчення і деякі постанови відносно церковної організації.
Але найбільшої своєї могутності Візантійська імперія досягла у 500-х роках за імператора Юстініана. У цей час внаслідок загарбницьких війн у її склад ввійшли величезні теріторії Греції, Італії, Турції, частина Іспанії, Північної Африки та Єгипту.
Юстініан видав зведення законів, яке у подальшому стало основою законотворчих систем для багатьох європейських країн. Візантія жваво торгувала - у місто приїжджали купці та комерсанти зі всього світу, навіть з таких віддалених місць, як Іспанія, Київська Русь та Китай (до речі, давньоруські купці місто Костянтинополь називали інакше - Царьград).
Але час правління Юстініана був і часом останнього розквіту імперії. Багаточисленні завойовники відділяли від візантійської імперії шматки її теріторії, і після смерті Юстініана у 565 році настав її занепад.
Почалися багаточисленні походи на Візантію арабів, слов’ян, лангобардів, які з часом звели її теріторію до частини Балканського півострова та Малої Азії.
У 1204 році Константинополь був захоплений і розграбований учасниками так званого четвертого хрестового походу (про який мова піде далі), що викликало падіння Візантійської і створення так званої Латинської імперії.
І нарешті, узяття у 1261 році турками Константинополя поклало кінець Візантії.
Але було все це трохи пізніше.
Ми ж з вами знову повернемося у минуле, а саме у 7 століття, тому що саме у цей час відбулася ще одна важлива для нашої з вами історії подія - виникнення ісламу, священної віри мусульман.

Народження ісламу

Йшов 610 рік (за іншими джерелами, 608). Мухаммаду син’Абд Аллаха було 40 років, і ночами він бачив дивні сни. І ось в одну з ночей місяця рамадан з’явився йому хтось уві сні з книгою у руці і наказав:
- Читай!
- Я не вмію читати. - відповів Мухаммад.
Тоді той, хто з’явився, став його душити, а потім відпустив і знову наказав:
- Читай!
Дуже злякався Мухаммад і спитав:
- Що ж мені читати?
І тоді зазвучало:

- Читай, в ім’я Господа твого, який створив.
Створив людину із згустку.
Читай! І Господь твій щедріший,
який навчав каламом,
навчив людину того, чого він не знав.
А через хвилину Мухаммад побачив у небі ангела, який сказав йому: "О, Мухаммад, ти - посланець Бога, а я - Джабриль”.
Так, за легендою, почалося послання божих відкриттів, які пізніше були зібрані разом і склали священну книгу мусульман - Коран (аль-Кур’ан), що означає "читання”, "читання вслух”. Це те, що велів читати і читав Мухаммаду, якого бог вибрав пророком і своїм посланцем до людей, один з наближених до бога ангелів - Джабриль (у християн - архангел Гавріїл).
І Мухаммад почав проповідувати Коран. Думки його були прості. Він закликав земляків-мекканців відмовитися від безлічі богів і поклонитися лише одному - Аллаху. Але цього бога його земляки вже знали і раніше - як одного з інших, до того ж, ідеї були не особливо й новими - адже віру у одного бога проповідували юдеї та християни, тому мекканці відкинули Мухаммада. Тоді Мухаммад вирішив пошукати щастя у інших місцях і пішов мандрувати по світу, усюди несучи вість про нового бога, у якого на той час з’явилося ще й нове ім’я - Рахман (Ласкавий), поки нарешті не приблукав до міста Йасриб, де жили його далекі родичі.
Мешканцям цього міста вкрай був потрібний неупереджений та авторитетний третейський суддя, тому, знаючи Мухаммада як дуже мудру та благочинну людину, вони згодилися визнати його пророком Аллаха, доручивши управління містом.
І 20 вересня 622 року відбулася його хиджра (переселення Мухаммада), одна з найголовніших подій у історії ісламу.
Саме з цього дня за місячним календарем стало вестися і мусульманське літосчислення (тобто, згідно з мусульманським літосчисленням зараз - на момент написання книжки - 1388 рік, зрозуміло, чому?).
Віруючі у Аллаха почали називатися мусульманами, а місто Йасриб одержало назву Мадинат ан-наби - Місто пророка, або просто Аль-Мадина - Місто.
Але для остаточної перемоги ісламу було недостатньо невеличкої благочинної общини міста Йасриб, тому Мухаммад став готуватися до війни за визволення в ім’я Аллаха рідного міста Мекки від іноверців, яка розпочалася у 624-му і завершилася на початку 630 року повною перемогою Мухаммада та його однодумців.
Пророк, що повністю упевнився у майбутню перемогу своєї місії, мріяв про розширення влади іслама і далі. Військо, готове для походу на північ, вже стояло напоготові, коли Мухаммад захворів і 8 червня 632 року помер.

Халіфат

Але справа Аллаха, яку розпочав пророк ісламу, на цьому не завершилася.

Через деякий час військам мусульман підкорилися царства Аравії, Сірія, Ірак, Єгипет, Північна Африка, Іспанія, Іран та Середня Азія.

Виникла величезна держава, багаточисленнна релігійна община, саме життя у якій почало грунтуватися на ідеях, що були проголошені Мухаммадом - пророком іслама.

Якщо ж трохи детальніше розповісти історію створення цієї держави, то все було так.

Після смерті Мухаммада першим халіфом (правителем) Халіфату (так була названа мусульманська держава) став послідовник пророка Абу Бекр.

Він, як і інші правителі Ісламської імперії, поширював іслам як проповіддю, так і війною.

У 634 році, після смерті Абу Бекра, новий халіф Омар продовжував завойовувати нові теріторії. Він захопив Сірію та Єрусалім, потім Єгипет. Війська мусульман перемогли також персів.

Але у 644 році Омар був вбитий. Замість нього "першою людиною" Халіфату став голова династії (роду) Омейядів на ім'я Осман, який переніс столицю імперії з Мекки у сірійське місто Дамаск.

Втім, досить скоро Осман також був вбитий. Його спадкоємця Алі через шість років правління чекала така ж доля.

Між тим, мусульмани під керуванням своїх халіфатів захоплювали все нові теріторії.

Вони рушили на теріторію Афганістана та Індії, і вже на початку 7-го століття у володіння Халіфату ввійшла більшість земель Північної Африки.

А у 711 році мусульмани захопили Іспанію.

До речі, коли через деякий час, а саме у 732 році, правитель Іспанії Абдурахман вторгся у Францію, він був розбитий франкським королем Шарлем Мартелем, дідусем майбутнього короля франків Карла І (Шарлеманя), про якого трохи далі ще піде мова.

Правління династії (роду) Омейядів продовжувалося до середини 700-х років - саме у ті часи прямий нащадок Мухаммада Абу-аль-Аббас скинув останнього представника цього роду і заснував нову правлячу династію Аббасидів.

У 762 році Абу-аль-Аббас переніс столицю у місто Багдад (теріторія нинішнього Іраку), яке за досить короткий термін стало багатющим центром арабської цивілізації, у якій поєднувалося тоді багато різних культур.

Між іншим, саме у Багдаді у 786 році жив та, як кажуть, поживав арабський халіф Харун ар-Рашид, герой багатьох арабських казок, що були зібрані у всесвітньовідомій книжці "Тисяча та одна ніч".

Вікінги

А зараз ми розповімо вам про вікінгів, які, до речі, до нашої з вами історії мають безпосереднє відношення. Адже саме звідси, як вважають, прийшли на наші землі найперші правителі давньої Русі - Рюрик з братами Синеусом та Трувором.

Втім, про це буде далі. А поки що подивимося поуважніше на землі норманнів, як їх називали у Європі (або варягів, як називали їх на Русі) - мешканців теріторій, де зараз знаходяться країни Скандінавії: Норвегія, Швеція та Данія.

Земля вікінгів була гористою та лісістою і, взагалі, дуже мало придатною для хліборобства, але це не заважало їм працювати на ній не покладаючи рук.

Жили вони общинами, керували якими так звані "ярли” - найбагатші землевласники. Деякі вікінги мали рабів ("траллів”), але у більшості своїй всі вони були вільними ("карлами”).

За помешкання їм слугували будинки, побудовані з каменя, дерева або торфа, де, зібравшися вечорами, грали вони у кості і розповідали одне одному страшні історії про своїх героїв та богів, головним серед яких був Один - мудрий одноокий бог та Тор - бог-громовержець.

Були вікінги жорстокого нраву, міцними, звиклими до труднощів. Подобалася їм багата їжа, активні види розваг, такі як боротьба, бої верхи на конях, катання на ковзанах.

Але з початку 700-х років у зв’язку з ростом населення кількість вільної землі почала зменшуватися. До того ж, існуюча традиція, згідно з якою наслідування землею і всім майном переходило тільки до першого сина, інші ж - другі і треті сини - не одержували нічого, змусила вікінгів відправлятися на пошуки нових плодючих місць.

Були це страшні воїни, чия зброя складалася з важкого меча і сокири, якими вікінги володіли мастерски.

Вони грабували кораблі, мирні поселення, монастирі і навіть окремі міста. Звичайно вони зганяли на берег і забивали худобу, вели людей у рабство. Тих, хто пручався, вбивали.

Іноді вікінгам вдавалося покласти регулярну на населення данину, яка мала назву "датські гроші" ("данегельд").

Ця назва вперше згадується на початку 11 століття, хоча подібні побори виплачувалися і раніше, вже починаючи з 9 століття.

При виплаті цієї данини, між правителями країн та проводирями вікінгів складався відповідний договір, згідно з яким вікінги брали на себе захист узбережжя від інших завойовників.

Так, наприклад, у 1012 році англійський король Етельред Нерішучий виплатив 48 тисяч фунтів срібла проводирю датського флоту Торкелю Високому, який обіцяв захищати країну від набігів.

Найбільша ж відома сума данегельду, а саме 83 тисяч фунтів срібла, була передана королем Англії і Данії Кнудом I Могутнім своєму війську (яке майже повністю складалася з вікінгів) після завоювання Англії.

Виплати ці припинив король Англії Едуард Сповідальник.

Після закінчення так званої "епохи вікінгів" (часу їх найвищого розбою - 9-11 століття) данегельдом почав називатися існуючий ще 3 12 століття один з видів поземельного податку

Але було це вже потім. А тоді, з 787 року вікінги почали нападати на Англію, здійснюючи свої розбійницькі набіги на міста і монастирі, увозячи з собої трофеї та рабів (у 878 році після поразки від англійського короля Альфреда ними було укладено договір про розподіл теріторії Англії).

У 10 столітті вікінги нападали також і на землі Франції. Так, наприклад, у 886 році вони навіть обложили Париж, але французський король Карл ІІ зумів від них відкупитися.

Пізніше вікінги оселилися на землях Ісландії та Гренландії.

На своїх швидкохідних беспалубних човнах, які рухалися ріками проти течії, вони добиралися до Середиземного та Чорного морів. А у 1000 році навіть досягли берегів Північної Америки.

Розселялися вікінги і на схід, у тому числі і на землі слов’ян, де заснували так звану Київську Русь.

Київська Русь

Давньоруська держава Київська Русь виникла у Східній Європі в останню чверть 9 століття.

Сталося це завдяки об'єднанню двох головних центрів східних слов'ян - Києва та Новгорода, а також деяких інших земель під владою вікінгів.

Вікінгами цими були вже нами згадувані Рюрик, його зять Олег та багаточисленні нащадки Рюрика (так звані Рюриковичі), які спочатку стали великими князями київськими, потім - володимирськими, ще пізніше - московськими, а наприкінці правління цього роду (або як ще кажуть на заході - династії) - навіть царями "всія" (всієї) Русі.

Першим царем з роду Рюриковичів, до речі, був Іван ІУ Грізний.

Але про все це ми ще вам розповімо у цій книжці (якщо ж вам закортіло про все це дізнатися зараз, адресуємо вас у глави шосту та сьому).

Ну от. Що ж стосується двох головних на той час міст слов'ян Новгорода і Києва, то розташовані вони були на так званому шляху "з варяг у греки", що сприяло їх швидкому розвитку.

Саме цим водним шляхом з Балтійського моря у Чорне до Константинополя - жвавого торгівельного ринку християнського світу - добиралися на той час (у 9-12 століттях) торгівці Русі та Північної Європи.

Коротко ж історія Киїівської Русі виглядає так.

У 862-864 році Рюрик з братами захоплює місто Новгород.

Через деякий час, а саме у 882 році, зять Рюрика князь Олег завойовує Київ і робить його столицею своєї держави.

У 988-89 роках великий князь Володимир I Святославич вводить християнство на Русі як державну релігію.

У 11 столітті Київська Русь стає добре відома у Європі.

До речі, у західноєвропейських літописах того часу Київську Русь називають Гардарикою, тобто країною міст. Річ у тому, що тоді тут було й дійсно досить багато (як на той час) міст - у літописах називаються 24 руських міста, але вчені вважають, що було їх значно більше.

У часи правління Ярослава Мудрого (1019-54) настає період найвищого росквіту Київської Русі.

Але вже у другій половині 11 століття між князями розпочинаються так звані княжі міжусобиці (тобто боротьба князів одне з одним за владу), які приводять до послабления Київської Русі.

Єдність держави намагаються зберегти Володимир II Мономах (1113-25) та його син Мстислав (1125-32), але це їм не дуже вдається.

І у другій половині 12 століття Русь розпадається на самостійні князівства, серед яких варто назвати , а також Новгородську та Псковську республіки.

Власно кажучи, це й можна назвати кінцем давньоруської держави Київська Русь (більш детально про деяких її героїв та події ви можете прочитати далі).

Америка

А зараз ми вам розповімо про Америку. От цікаво, що ж там тоді відбувалося?

Але спочатку ще глибше зануримося у минуле - наприклад, десь у 15 столітті до нашої ери, коли тут проживали ольмеки - найперший народ Північної Америки, про який нам відомо.

Жили вони у невеличких поселеннях на узбережжі Мексиканського заліву (захід нинішньої Мексики), мали власну писемність і були непоганими хліборобами та риболовами.

Після них - у 12 столітті - на землях, де зараз знаходиться Перу, з’явилася інша цивілізація - так звані чавинці, назва яких походить від землі, на теріторії якої був розкопаний релігійний храм з великою кількостю кімнат і коридорів (дата побудови цього храму - десь 850 рік до нашої ери), у самому центрі якого знаходилася величезна статуя "Бога, що посміхається”, з людським тілом та оскаленим обличчям.

Цивілізація чавинців проіснувала майже тисячу років - десь до 400-300 років до нашої ери, поки з невідомих причин не було знищене їх центральне місто - Ла-Вента.

У середньовіччя Північна та Південна Америка вже були достатньо заселеним краєм.

Так, на південно-заході Північної Америки жили хохоками, на теріторії нинішньої південно-західної частини США - люди анасазі.

Найбільшим містом 700-х років нашої ери було місто Теотиукан, населення якого складало приблизно 100 тисяч чоловік. Тут було майже 600 пірамід, дві тисячі багатоквартирних блоків і тисячі ремісницьких крамниць (до речі, вперше на цих землях люди з’явилися десь у 500-х роках до нашої ери).

Пізніше їх перевершили толтеки - інший народ, центральним містом якого було місто-храм Тіаунако, що розташовувалося на висоті трьох з половиною тисяч метрів у Андах (Північна Америка). Розквіт цивілізації толтеків випадає на 500-1000 роки нашої ери.

Ці народи будували свої палаци і храми-піраміди на вершинах скель, намивали величезні земляні кургани, а для перевезення вантажу використовували лам.

Але найбільш відомі серед давніх народів Америки, звичайно, народи майя, інки та ацтеки.

Розповімо й про них.

Майя

Майя жили на теріторії Центральної Америки.

Міста-країни їх було добре організовані, кожен мав свого правителя. Найбільшим містом майя було місто Тікаль (на теріторії нинішньої Гватемали), населення якого складало 60 тисяч чоловік.

У державі майя великих успіхів досягли такі науки, як математика і астрономія. Майя вміли провіщати сонячні затемнення, знали періоди звертання Місяця та інших планет.

Система счислення майя грунтувалися не на цифрі 10, як у нас, а на 20. Майя мали два календарі - один з 360 днями, а інший - з 260, причому останній був пов’язаний з богами.

Цікаво, що у майя була гра з м’ячом, яка полягала у тому, що гравець повинен був стегнами проштовхнути каучуковий м’яч через кам’яне кільце.

Майя поклонялись багатьом богам, найголовнішими серед яких вважалися боги землеробства.

Період їх могутності випадає на 200-900 роки нашої ери, але сама цивілізація майя проіснувала аж до початку 1500-го року - періоду, коли теріторія Центральної Америки була завойована іспанцями, про що ми вам розповімо трохи пізніше.

До речі, останнє незалежне поселення майя - Тайясаль - іспанцям вдалося захопили лише у 1697 році.

Втім, вибачте, ми з вами щось трохи забігли наперед у часі. А зараз на нашому годиннику - 1325 рік, коли було засновано місто Теночтитлан - столицю ацтеків.

Ацтеки

На той час ацтеки вже завоювали величезну теріторію, створивши могутню імперію. Це були безстрашні воїни, але водночас вони були вправні і у поезії, музиці та інженерній справі.

Центральне місто ацтеків - Теночтитлан (зараз - Мехіко), з населенням у 100 тисяч чоловік, знаходилося на острові Астлан посеред озера Тескуко (до речі, назва "ацтеки” саме і означає "люди з Астлану”). Теночтитлан мав велику кількість кам’яних храмів та мережу каналів, якими ацтеки на човнах-каное пересувалися "вулицями” цього міста.

Ацтеки вірили у Бога-Сонце і щорічно приносили йому у жертву тисячі людей, вирізаючи їх серця як жертву.

Влада ацтеків закінчилася несподівано - у 1519 році, коли відносно невеликий загін іспанських кладоискателей на чолі з Ернандо Кортесом легко знищив могутню імперію ацтеків.

Втім, навряд чи це було б так легко, якби не та обставина, що серед ацтеків була дуже поширена легенда про бога Кецалькоатле.

Цей бог, згідно з легендою, був колись вигнаний з Мексики, і, від’їжджаючи за океан, пообіцяв повернутися, щоб навести порядок на цих землях.

Кецалькоатля зображали білошкірим, з довгою бородою. Саме тому правитель і головний жрець ацтеків Монтесума зі своїми прибічниками спочатку й прийняли іспанців за посланців цього далекого, але могутнього бога, вважаючи, що й боротьба з ними - безглузда.

І лише після його смерті наступники Монтесуми - спочатку Куітлаук, а потім Куаутемок - підняли повстання проти іспанців. Але що вони могли протиставити іспанцям, які на той час мали вогнепальну зброю, стальні клинки та коней, яких ацтеки бачили вперше у житті і тому вважали надприродними істотами!..

І через два роки могутньої імперії ацтеків не стало.

Ох, іспанці, іспанці, які ж ви…

Втім, про іспанців ми ще з вами трохи пізніше поговоримо.

А зараз наша розповідь про інших тодішніх мешканців Америки - інків.

Інки

У своєму культурному розвитку інки випередили всі інші народи Америки.

Імперія інків знаходилася у Південній Америці, на теріторії нинішніх Перу, Чілі, Болівії та Еквадора. Найвищого розвитку вона досягла у 1400-х роках за імператора Пачакуті.

Інки будували чудові міста з каменю та зручні дороги. Вони досягли значних успіхів у астрономії та медицині.

У 1527 році після смерті імператора Уайяна Капака імперія була поділена між двома його синами, а невдовзі і зовсім закінчила своє існування. І сталося це завдяки все тим же іспанцям, що прибували сюди з Європи у пошуках золота.

Ось як це було.

У 1532 році невеличка іспанська експедиція під керівництвом Франциско Пісарро висадилася на берегах Південної Америки.

Обманом вони захопили у полон Атауальпу - правителя інків. В обмін на своє життя той запропонував багатий викуп (наскільки цей викуп був великий, судіть самі: Атауальпу обіцяв наповнити свою кімнату шириною 4 метри, довжиною 6 метрів і висотою 2 метри золотими виробами, а сусідню, трохи меншу - виробами з срібла).

Викуп іспанці одержали, але Атауальпу все одно вбили, після чого захопили столицю інків місто Куско, а потім і всю країну.

Але імперія інків на цьому не закінчила своє існування. Ще довгих 40 років продовжувалася їх боротьба проти завойовників.

Спочатку було повстання (у 1533 році), яке очолював родич Атауальпу - Манко, а потім - після загибелі Манко - його сини.

Довго - аж до 1612 року - опиралися іспанцям мешканці Чілі, що змусило іспанців почати з ними мирні переговори.

Взагалі ж, завоювання Америки, втім, як і майже всі інші завоювання на світі, супроводжувалося нечуваною жорстокістю. У деяких місцях населення було майже повністю знищено.

Так, наприклад, індіанців (як відомо, корінних мешканців Америки саме так і називають - індіанцями), які жили на островах Пуерто-Ріко і Ямайка, у 1509 році нараховувалося біля 600 тисяч чоловік, а вже у 1542 року їх завдяки іспанцям залишалося не більше 400 чоловік…

Але було це значно пізніше, аніж період, про який ми повинні вам зараз розповідати. Тому, вибачте, ми знову повертаємося у середньовіччя.

Джерело  http://kliohistory.pp.ua