Світ історії. Сайт учителя історії Сквирської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Категорії розділу
Цікава історія [11]
Головна » Файли » Цікава історія » Цікава історія

Цікаві матеріали з історії. Час революцій
27.09.2013, 14:44

Аграрна революція в Європі

Мова зараз піде про сільське господарство, так що, якщо вам це не дуже цікаво, можете відразу перейти на наступну розповідь (ось тут) і продовжувати читати історію далі.
Втім, ми вважаємо, що події, про які зараз йде мова, суттєві для розуміння всієї ситуації в Європі того часу, тому пропонуємо все ж хоча б переглянути те, що тут викладено – як кажуть, "по диагоналі” (тобто основні моменти).
А можете і повністю прочитати цю нашу розповідь – адже вона не така вже й велика. Ну як, згодні? Тоді, будь ласка, за нами, у світ сільськогосподарських угідь.
Виникла ця "революція” у 17 столітті, але потреба в ній визріла вже давно - адже кількість Європи населення швидко зростала, і селяни вже не могли нагодувати всіх бажаючих.

Причин цього було багато, але ми, щоб вас не втомлювати, назвемо лише декілька.
По-перше, почало не вистачати плодючої землі (тобто землі, яка була б придатною для вирощування різноманітної сільськогосподарської продукції).
Тому люди почали осушувати (тобто звільняти від води) озера та морські узбережжя. Таким чином, почала з’являтися нова земля для майбутніх посівів.
Перші такі експерименти були проведені у Нідерландах. Наслідки були такими чудовими, що дуже скоро цю ідею почали використовувати також і англійці та бельгійці.
По-друге, земля, що була придатна для посівів (тобто була плодючою) повинна була через рік "відпочивати" (земля, як і все на світі, також "утомлюється").
Тому, щоб дати їй "відпочинок”, селяни сіяли не кожного року, а через рік, надаючи можливість землі кожного другого року "передпочити".
Цю проблему фермери (селяни) вирішили своєрідним чином. Вони почали засівати землю кожного року, але різними культурами (тобто рисом, овсом та таке інше). Внаслідок чого виявилося, що земля може "працювати” і так - "відпочиваючи” завдяки зміні культур.
Одночасно фермери почали експериментувати, намагаючись вивести нові породи домашнього скота , овець та птахів. Внаслідок чого у 18 столітті були виведені нові, більш крупні породи сільськогосподарських тварин.
Крім того, почалися експерименти з сільськогосподарськими машинами. Так, у 1701 році англієць Талл розробив сіялку, що значно полегшила працю.
Вийшло це так. Раніше насіння розкидали вручну, воно падало на землю нерівномірно, і не все прорастало.
Тепер же була зовсім інша справа. Сіялка залишала в землі борозенки (невеличкі ямки), у які робітник, який йшов за цією сіялкою, кидав насыння. За ним йшов інший робітник з граблями і засипав ці ямки землею.
Завдяки цьому "вдосконаленню технологій” (як сказали б зараз), а також розподілу праці (один робітник віз сіялку, інший кидав насіння, третій засипав землю), швидкість посіву значно виросла.
До того ж, прорастали всі зерна.
У ті часи також були вдосконалений плуг, що надало можливість сіяти декілька рядів одночасно.
Завдяки всім цим нововведенням, незважаючи на постійне збільшення населення Європи, стало можливим виробляти стільки продукції, скільки було потрібно, щоб нагодувати всіх.
Саме тому й називається ця подія так – аграрна революція.

Абсолютна монархія

Правителів (керівників) у різних країнах називають по-різному – королями, царями, султанами, емірами.
Наприклад, у часи Київської Русі правителів називали князями. Францією правили королі, Росією – царі, а пізніше – імператори.
Та й імена правителів у різних країнах були, звичайно, різними.
Так, наприклад, багатьох королів Франції називали Людовиками (французською – Луї). У Росії найпоширеним ім’ям царів було Іван.
Втім, це ім’я – Іван – було найбільш поширеним на той час не тільки серед королів. Іванами звали тоді (і не тільки у Росії, а й в Україні) багатьох. Недарма ж і досі інші народи росіян часто саме так і називають - Іванами.
До речі, найбільш поширеним жіночим ім’я серед українського та російського населення було ім’я Ганна (російською – Анна). Лише серед українського населення Закарпаття це ім’я має понад 70 варіантів.
Взагалі, напевно, кожний народ має ім’я, яке для нього, як кажуть, є найбільш характерним (наприклад, американців часто називають дядя Сем).
Але, взагалі, ми не про це хотіли розповідати. Адже у назві цієї нашої розповіді заявлено було зовсім інше, тому й повернемося до цієї теми.
Отже, монархія.
Слово "монарх” (monarchos) – грецького походження. Воно означає одноособового правителя держави, який одержує владу, як кажуть, у порядку наслідування (тобто від батька до сина).
А монархією називають устрій країни, у якій править монарх.
Монархії бувають різні. Наприклад, є так звана станова монархія, коли крім короля, на чолі країни стоять установи, в склад яких входять представники різних станів (груп).
Є також конституційна монархія, коли монарх спирається на закони своєї країни, що викладені у так званій конституції – головному документі країни.
Але період, про який ми вам зараз розповідаємо, був часом абосолютної монархії. Або абсолютизму.
Абсолютизм (або абсолютна монархія) - це форма держави, за якої монарху належить необмежена верховна влада. Тобто монарх робить те, що він вважає необхідним зробити, не звертаючи ніякої уваги на думки чи бажання інших.
Стан цей дуже добре висловив французський король Людовик ХІУ, який сказав: "Держава – це я”.
У Європі розквіт абсолютизму був у 17-18 століттях. У Росії абсолютизм існував у 18 - початку 20 століттях.
До речі, у Росії ця форма правління носила іншу назву – самодержавство.
Втім, спочатку (у 16-17 століттях) російський царь правив разом з так званою боярською думою (зібранням бояр – багатих людей Росії).
Але про Росію ми ще будемо розповідати.
А зараз подивимося на деяких європейських монархів. І почнемо ми з іспанського короля Карла V.

Карл V

Карл V (1500-1558) був одним з найяскравіших діячів у політичному житті Європи 16 століття.
Карл (Карлос) був імператором Священної Римської імперії, про яку казали, що тут ніколи не заходить сонце. А ще королем Іспанії, яка все ще продовжувала грати головну роль у великих географічних відкриттях (це саме за його правлення плавав, скажімо, Магелан).
У той час золото з покорених американських земель ще текло широким потоком у королівську казну. Ще йшло завоювання Мексики Кортесом, а імперії инків - Пісарро.
Словом, перспективи були дуже гарними.
Але Карлу хотілося більшого - об’єднати всю християнську Європу і створити "світову християнську імперію”, імператором якою, звичайно, став би він сам.
Це була його мрія.
Але у реалізації цієї мети Карлу V постійно щось заважало. Або хтось. Наприклад, король Франції Франциск І, який також був би зовсім не проти створити щось подібне.
До того ж, обидва королі претендували на Італію, і тому вони декілька разів вели військові дії як супротивники під час так званих Італійських війн, які розпочав, щоправда, Франциск І.
Втім, вибачте. Розпочав ці війни ще французський король Карл VІІІ, після якого цю "справу” продовжив наступний король Людовик ХІІ, і лише після цього – Франциск І.
Тривали Італійські війни більше аніж півстоліття (1494-1559 роки). А почалося все з того, що…
Ні, про ці війни ми розповімо вам у наступній нашій розповіді, а зараз закінчимо нашу розповідь про Карла V.
Територія країни, якою правив Карл, була величезною. У склад її входили зовсім різні краї, зі своїми законами, привілеями та політичними інститутами.
Керувати такою імперією було важкувато. І це дуже гнітило Карла.
Багато зусиль, наприклад, Карлу У доводилося витрачати на оборону Австрії та Угорщини (що були тоді частинами Священної Римської імперії) від турок-османів.
Оттоманська імперія також дуже заважала Карлу У у реалізації його мрії. Тому, намагаючись послабити її, Карл V у 1535 році очолив похід на залежну від Оттоманської імперії державу Туніс, завоювання якої, однак, не дуже змінило позиції турок.
Заважала здійсненню цього грандіозного плану і реформація, яка виникла саме на початку його правління (адже Карл У виступав за католіцизм і з самого початку реформації очолив табор їх супротивників).
Словом, все заважало Карлу У здійснити свою мрію (тобто створити "світову християнську імперію”), тому наприкінці життя, стомлений і виснажений, він зрікся престолу, внаслідок чого велетенська країна була поділена між його сином Пилипом ІІ та молодшим братом Карла – Фердинандом.
А через три роки після поділу імперії Карл V помер.

Італійські війни

Почалося все з того, що король Франції Карл VІІІ захотів завоювати Італію.
Італійські землі давно вабили французських королів – адже, не забувайте, у Італії знаходилися багаті та квітучі міста, а, головне – центр католицького світу місто Рим.
Ось і думали так, мабуть, французські королі: "Якщо я захоплю Рим, то стану найголовнішим у всьому західному християнському світі”.
Так само, напевно, подумав і Карл УІІІ. І оголосив війну.
Спочатку все йшло дуже гарно. Французи перемагали – і Карл тихенько радів своїм військовим успіхам.
Але з часом італійські міста, що досі існували як незалежні міста-держави, почали об’єднуватися і протистояти французам. Війна все більше і більше затягувалася.
Потім Карл VІІІ помер, його місце зайняв Людовік ХІІ, а після смерті Людовика ХІІ королем Франції став Франциск І, про якого ми вже згадували у минулій нашій розповіді.
Франциск І також мріяв про захоплення італійських місць. Але ситуація у Європі на той час вже перемінилася. Королем Іспанії став вже згадуваний нами іспанський король Карл У, який, до того ж, був обраний у 1519 році імператором Священної Римської імперії.
Карл У не бажав того, щоб посилювалася Франція, тому почав заважати Франциску І.
Бачачи це, Франциск уклав договір з султаном Оттоманської імперії Сулейманом І про об’єднані дії. Але це йому не допомогло – Італійські війни для Франції закінчилися поразкою.
А у 1525 році Франциск І навіть потрапив у полон.
Цим спробував скористатися його супротивник Карл У, який вторгся на територію Францію і пішов на Париж. Але в нього з цього нічого не вийшло, і Карл У з Франциском І уклали договір, згідно з яким обидва відмовлялися від своїх завоювань.
Через деякий час королем Франції став Генріх ІІ, і війни поновилися.
Остаточне завершення Італійських війн відбулося лише у 1559 році, коли французський король Генріх ІІ та син Карла V - іспанський король Пилип ІІ - підписали мир.
До речі, саме у Італії жив Ніколо Макіавеллі - людина, чиє ім’я у наступні століття стало символом підлості та підступництва.

Макіавеллі

Що ж такого зробив Ніколо Макіавеллі?
Майже нічого. Ось тільки написав книжку "Государ”, у якій стверджував, що правитель для досягнення своїх цілей може використовувати будь-які засоби, навіть злочини.
Ні, - писав Макіавеллі – він не повинен спеціально робити злодіяння, просто він повинен кожного разу вирішувати для себе, що для нього вигідно, а що ні – поступити благородно або підло, стримати своє слово або його порушити.
При цьому думки про якусь там порядність не повинні турбувати його. Адже він поставив собі ціль – хай і добивається.
Словом, "ціль виправдовує засоби” - такою була головна думка книжки Ніколо Макіавеллі (1469-1527), італійського історика та політичного діяча.
Взагалі, як стверджують історики, сам Макіавеллі був чесною і порядною людиною. Він не гонявся за багатством чи славою, вірно служив своєму місту (а жив він у Венеції) та своїй батьківщині, і навіть коли у Венеції змінилася влада, і його кинули у тюрьму, мужньо переніс всі катування.
Але думки, які він вісказав у цій своїй книжці, були , м’яко кажучи, не дуже. Втім, правителі (царі, королі та таке інше) і до Макіавеллі не дуже вибирали засоби для досягнення своїх цілей. Вони завжди могли легко і обдурити, і зрадити, і навіть підступно вбити своїх ворогів.
Але не було якось раніше людини, яка б так відкрито виправдовувала такі дії.
Втім, можливо, причиною з’явлення у Нікколо Макіавеллі таких думок і створення ним цілої книжки стало те, що у цей період Італія була роздрібнена на безліч маленьких держав, правителі яких захищали лише власні інтереси.
Тому Макіавеллі, що, як і інші італійці, прагнув до об’єднання Італії, таким своєрідним чином хотів надати зрозуміти тодішньому правителю Флоренції Лоренцо Чудовому, що лише сильний правитель зможе зробити це.
Адже недарма цю книжку він присвятив саме йому, Флоренцо Чудовому.
Уж ми й не знаємо, як до цього віднісся Лоренцо Чудовий, але всі наступні правители дуже уважно читали книжку Макіавеллі і керувалися його порадами.
Як це робив, наприклад, наступний наш герой.

Пилип ІІ

Іспанського короля Пилипа ІІ (1527-1598), сина Карла У, називали главою контрреформації (тобто він був ворогом протестантів). Саме тому католицькі і протестантські автори й оцінюють його по-різному.
Так, наприклад, протестантські автори описують його як кривавого монстра, приписуючи йому різноманітні пороки.
Втім, і дійсно, у іспанському дворі тоді панувала підозрілість, та й взагалі все було отруєно інтригами. Водночас він був цінителем і заступником мистецтв (наприклад, іспанська література в його час переживала своє золоте століття), а сам Пилип збирав рідкі книги та картини з усієї Європи.
Пилип ІІ намагався за будь-яку ціну зберегти у своїх володіннях католицизм, тому допомагав інквізиції та єзуїтам.
Щоб не дати ідеям реформації поширюватися Іспанією, він ввів деякі міри, наприклад, видав указ, який забороняв іспанцям навчатися за межами своєї країни (Пилип сподівався, що у такому випадку іспанці навіть нічого про реформацію і не почують).
Коли королем Франції став гугенот (тобто прихильник кальвінизму) Генріх Наварський, Пилип намагався перешкодити цьому, але не зумів нічого вдіяти.
Пилип ІІ нікому не довіряв, намагаючись особисто все контролювати, внаслідок чого завжди і всюди запізнювався, зокрема, у прийнятті найважливіших питань.
За бажанням короля всі доповіді до нього надходили у письмовому вигляді, він розбирав папери в невеличкому кабінеті, куди мали доступ лише декілька осіб.
У часи його правління Іспанія стала однією з наймогутніших країн того часу. Але релігійна нетерпимість та втручання Пилипа II у справи інших країн привели згодом до її занепаду.
Втім, крім Іспанії, у склад держави Пилипа ІІ входили ще й інші країни, зокрема, Нідерланди, нещадна експлуатація якої викликали так звану Нідерландську революцію 1566-1609 років, про яку мова піде далі.
Але Пилип ІІ був перш за все був іспанським королем, тому якнайбільше його цікавили володіння саме цієї країни (цікаво, до речі, що за всі роки свого правління він жодного разу не виїжджав за її межі).
Пилип все аж ніяк не міг примиритися з Францією, воюючи з нею у вже згадуваних Італійських війнах, поки нарешті, у 1557 році, не одержав вирішальну перемогу при Сен-Кантене. Війна благополучно завершилася.
З’явлення військ Оттоманської імперії у Середземномор'ї дуже злякало Пилипа, внаслідок чого була утворена так звана Священа ліга (у склад якої ввійшли Іспанія, Венеція та папство). Об'єднаний флот Ліги у 1571 році наніс важливу поразку туркам при Лепанто у Корінфському заліві (теріторія Греції), що назавжди вирішило проблему постійної загрози Європі з боку турок.
Небезпечною суперницею Іспанії в Європі та Америці стала Англія. Тому у 1588 році Пилип ІІ відправив у Англію величезний флот, який він вважав непереможним (саме тому він і названий "Непереможною армадою”).
Але флот цей англійцями був вщент розбитий, після чого Іспанія дуже скоро поступилася місцем першої морської держави спочатку Англії, а потім – Голандії.
Між іншим, у перемозі над цим флотом велику роль зіграв пірат Френсіс Дрейк, який на той час перебував на службі у Єлізавети І.
Ну, що ще вам розповісти про Пилипа ІІ?
Все, мабуть.

Нідерландська революція

А зараз ще про одну революцію. У 16 столітті Нідерланди (або, як ще їх звали, Понизові землі) були однією з найбагатющих країн світу. Річ у тому, що внаслідок великих географічних відкриттів Нідерланди опинилися на перехресті нових торгівельних шляхів, а місто Антверпен стало центром світової торгівлі. Саме у цьому місті визначалися ціни на всі східні та європейські товари.
Але Нідерланди не були самостійною державою. Ще на початку 16 століття вони ввійшли у склад Священної римської імперії, якою правив тоді Карл У, а після розпаду імперії Карла У у 1555 році Нідерланди підпали під владу Пилипа ІІ.
Ще Карл У називав Нідерланди перлиною своєї корони. І його можна зрозуміти – адже одна ця досить таки невелика країна давала йому прибутку в чотири рази більше, аніж всі його володіння у Новому Світі.
Це розумів і Пилип ІІ. Тому намагався зберігти її під своєю владою. Але самі Нідерланди це не влаштовувало.
Адже Пилип ІІ заважав торгівлі нідерландських купців з Новим Світом. Він обклав Нідерланди величезними податками. А на додаток всього, для укріплення своєї влади, ввів інквизицію.
Цією своєю політикою Пилип ІІ викликав невдоволення майже всіх прошарків населення.
У 1566 році делегація нідерландських дворян звернулася до намісниці іспанського короля у Нідерландах Марії Пармської зі зверненням, у якому вони прохали припинити діяльність інквизиції.
Звернення подавала велика група бідно одягнутих дворян, яких один придворних назвав "гезами”, тобто жебраками.
Ця кличка була підхоплена, і скоро гезами стали називати всіх, хто боровся з іспанським режимом. На чолі опозиції став Вільгельм Оранський.
У Нідерландах почалися повстання проти іспанців і католицької церкви. Повстанці нищили церкви, монастирі, палили ікони.
Пилип ІІ вирішив скористатися повстання як приводом для окупації країни і 17 березня 1567 року послав у Нідерланди 60-тисячну іспанську армію на чолі з герцогом Альбою, який був відомий своєю жорстокістю.
Нідерландці зрозуміли, що втрачати їм нічого, і розгорнулася партизанська війна.
Першими розпочали її морські гези. На невеличких човнах, швидкі та рішучі, вони атакували ворожі кораблі і захоплювали багату здобич, а іноді навіть робили вилазки і на сушу.
"Морські гези” викликали жах у іспанців та тих, хто їх підтримував.
Потім з’явилися ще й лісні гези-партизани, які збиралися у лісах. Вони нападали на невеликі частини королівських військ, відбивали заарештованних, захоплювали ворожі обози з їжею та зброєю.
Крім морських та лісних гезів, проти іспанців воювали також війська дворян під керуванням принца Вільгельма Оранського, одного з найбагатших людей нідерландської знати, який з липня 1572 року очолив повстання.
І дуже скоро майже вся північ Нідерландів звільнилася від влади Іспанії.
У відповідь герцог Альба відповів новою хвилею терору. Він нищив міста, вбивав керівників повстання. Так, після того, як він захопив місто Гарлем, більше 300 керівників повстання зв’язаними було кинуто у море.
Але перемогти повстанців Альба так і не зміг.
Тим часом, і на півдні країни почалися революційні дії. Це викликало занепокоєння дворян-католиків, які у 1579 році уклали унію (союз), згідно з якою визнавали своїм королем Пилипа ІІ і відмовлялися від усякої боротьби.
У свою чергу представники провінцій півночі склали свою, так звану Утрехтську унію, за якою вони об’єднувалися для боротьби проти Іспанії до повної перемоги.
Так розпочалася нова незалежна держава – Об’єднані провінції Нідерландів, яка досить скоро одержала свою назву - Голандія.
26 липня 1581 року був прийнятий акт, яким було проголошено повну її незалежність.
Потім війна ще продовжувалася. Агентом Пилипа ІІ був вбитий Вільгельм Оранський.
Але доля Голандії вже була вирішена, незалежність якої, до речі, Іспанія визнала лише у 1648 році.
Південна ж частина Нідерландів ще довго залишалася під владою іспанського короля. І лише у 1830 році з цієї провінції Іспанії виникла нова незалежна держава – Бельгія.

Джерело  http://kliohistory.pp.ua

Подібні матеріали
Категорія: Цікава історія | Додав: Учитель | Теги: Цікаві матеріали з історії., аграрні революції, Час революцій, європейські революції, абсолютна монархія
Переглядів: 1137 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Відділ освіти Сквирської РДА
Сквирський РМК
Сквирська ЗОШ №1
Сайт учителя географії
Технології
Сайт для філологів
Світ історії
Учнівський сайт Сквирської ЗОШ №1