Новий час Але спочатку - про так званий новий час.
Так у історії називають період з початку виникнення так званого капіталізму і до початку першої світової війни 1914 року (деякі історики вважають кінцем цього періоду Жовтневу революцію в Росії 1917 року).
Але що це таке - капіталізм і, як кажуть, з чим його їдять?
Ось з цього ми й почнемо.
Капіталізм Капіталізмом (від латинського слова capitalis - головний) в історії називають такий тип суспільства, у якому існує приватна власність та ринкова економіка (ринкові відносини).
Щоб стало трохи зрозумілішим, про що йде мова, скажімо, що приватна власність - це майно, яке мають громадяни (тобто телевізор, квартира, автомобіль, пилосос та таке інше).
Дозвіл на право громадян володіти цими речами або майном (тобто приватною власністю) підтверджується законами держави, у якій живуть ці громадяни.
А сам термін - "приватна власність" - існує вже 18 століть (він виник ще у 2 столітті нашої ери у Римі).
Ринкова ж економіка - це система відношень (між людьми, організаціями або навіть державами), коли вибір того чи іншого товару чи послуги (або створеного витвору мистецтва) залежить від так званого попиту (тобто від того, куплять цей товар покупці або ні).
Наведемо приклад. Ви розробили якийсь товар (наприклад, нову запальничку), вклали гроші у її виробництво, виготовили сто тисяч штук і, як кажуть, "викинули на ринок".
І раптом виявляється, що не потрібна вона нікому (наприклад, тому, що є й інші, чудові запальнички - адже така їх зараз велика кількість!).
Словом, спрацювали ви "собі у збиток".
Ніхто не покупає вашої дорогоцінної запальнички, крім, хіба що, окремих громадян (а ви ж так намагалися зробити якнайкраще!). Внаслідок цього ви навіть не повертаєте витрачені на її виробництво гроші, гублячи їх велику купу.
Але час іде. І ось одного чудового для вас дня виявляється, що у вашій запальничці є щось таке, чого немає і не може бути у інших (наприклад, вона ще й відкриває пляшки - а ви про це вже й встигли забути).
І розпочинається "бум", коли всі навкруги тільки те й роблять, що за нею, рідною, ганяються (адже їх вже не так і багато ви свого часу виробили), до того ж, розкупають десятками, а дехто навіть і сотнями штук.
І ви не тільки повертаєте собі всі витрачені гроші, а й одержуєте такий собі невеличкий капіталець десь до півмільйону доларів.
Оце вже деякий успіх. Ви розпочинаєте випуск нової партії запальничок, шалену кількість яких розпродаєте в одну мить, одночасно випускаючи все нові і нові, і за дуже короткий час стаєте найбагатшою людиною країни.
Але тут з'являються конкуренти, які створюють запальнички, схожі на ваші. І для того, щоб ваша продукція була все одно кращою, ви знову щось придумуєте. Наприклад, ваша нова запальничка містить у собі невеличкий комп'ютер.
І знову ви "попереду планети всієї".
До речі, слово конкуренція (від латинського слова concurrere - стикатися) саме це й означає - суперництво, змагання людей або груп у досягненні схожих цілей.
Але поки ми з вами розбиралися зі словом "конкурент", ваш конкурент розробив майже неможливу, і від того ще більш надзвичайну запальничку-відеофон з телевізійним екраном, за допомогою якої можна не тільки дивитися багаточисленні телевізійні канали, а ще й розмовляти з будь-ким (як за телефоном), бачачи при цьому обличчя цієї людини на екрані.
Після цього ви трошки замислюєтеся. Адже такого конкурента обійти не так вже й просто (ви ж бачите, що він за такий короткий час напридумував!).
Тоді ви пропонуємо йому об'єднатися. Ви об'єднуєте свої капітали (тобто гроші) і створюєте на ринку товарів так звану монополію (від грецьких слів monos - один та poleo - продаю) - ситуацію, коли на ринку небагато продавців того чи іншого товару (тобто є ви та ваш недавній конкурент).
І ви - у черговий раз, як кажуть, "на коні".
Але несподівано з'являється ще один конкурент.
І ви знову щось починаєте щось придумувати.
Словом, так чи приблизно так розвивався капіталізм - тип суспільства, який, власно кажучи, і сформував сьогоднішній західний світ.
Так виникали капіталісти - багаті люди, які, оглядаючись одне на одного, чітко при цьому орієнтувалися на замовника, ким би він не був (королем, вельможею або простим селянином)
Адже саме від покупця, в першу чергу, залежало, хто переможе у цій конкурентній боротьбі (тобто хто стане першим, а отже, і заробить більше грошей).
А наприкінці 19 - початку 20 століття капіталізм плавно перетворився на імперіалізм (але про це трохи пізніше).
Але щось ми, напевно, якось не так про все це розповіли…
Може, далі це зробити вдасться? Флоренція Вперше нові, капіталістичні відношення проявили себе у 14-15 століттях в багатих містах Італії та Нідерландів.
Наприклад, у місті Флоренція, назва якого перекладається поетично - Квітуча.
Флоренція була багатим портовим містом. Вона торгувала шерстю та вином. Знаходячись на перехресті торгівельних шляхів, Флоренція займала дуже вигідне географічне становище.
Тут, до речі, (як і у багатьох інших італійських містах), ще у 13 столітті, на сто років раніше від інших міст Європи, були видані закони про звільнення кріпосних селян.
Керували містом самі горожане, яких у Італії звали пополанами (від італійського слова popolo - народ). До речі, у 14 столітті замість одного цього терміну виникло два - "жирний народ" (багачі) та "худий народ" (бідняки), на яких, на думку самих італійців, розділилося населення Італії.
Фактично ж влада належала багатим пополанам.
Багачі міста були об'єднані у різноманітні торгово-банківські компанії, які з другої половини 13 століття стали банкірами папи римського - вони збирали за його дорученням у різних країнах церковні податки.
Навіть королі таких країн, як Франція, Англія та Неаполітанське королівство, брали грошові позички (тобто позичали) у флорентійських банкірів.
З часом володарі значних капіталів міста почали, як кажуть у таких випадках, "вкладати гроші у виробництво", зокрема, у вовноткацьке, відоме у Флоренції з давніх часів.
І поступово Флоренція з міста купців та лихварів (кредиторів, тобто тих, хто позичає гроші) стала перетворюватися у місто сукноділення.
Виникла так звана перша буржуазія (з французської bourgeoisie - городяни) - новий клас власників капіталу (грошей), які почали одержували прибутки за рахунок торгівлі та виробництва сукна.
Вже в 30-х роках 14 століття у Флоренції нараховувалося біля 200 сукнодільничих майстерен. Ці перші підприємства називалися мануфактурами (від латинських слів manus - рука та factura - виготовлення).
На них використовувалася лише найпростіша техніка - така, як прялка, ткацький верстат та таке інше. Вся ж основна робота виконувалася вручну.
Сукно стало головним предметом торгівлі і найважливішим джерелом могутності Флоренції. І з часом у 14-15 століттях Флоренція та інші міста Італії вийшли на перше місце у економіці та культури серед міст Європи.
Так у Італії, і перш за все у Флоренції, швидкий розвиток мануфактурного виробництва став основою для розквіту науки та мистецтва, який у історії одержав назву Відродження. Відродження Цей термін - Відродження (французською "ренесанс", італійською "ринашименто") - ввів архитектор, живописець та історик мистецтва 15 століття Джорджо Вазарі.
А почалося все з того, що в універститетах та монастирях Італії були несподівано знайдені давні рукописи, написані ще латинською (мовою давніх римлян) та давньогрецькою мовами.
В цих рукописах люди середньовіччя раптом побачили те, про існування чого вони навіть не підозрювали.
І знаєте, що ж там такого було?
Зовсім інший погляд на світ і людей. І тільки.
Але для середньовічних людей це було дуже суттєвим. Річ у тому, що…
Ні. Давайте все послідовно розповідати. А для цього знову згадаємо давніх греків.
Греки були життєлюбами. Більше за все їх цікавило справжнє, реальне життя. Тому навіть боги їх так були схожі на людей. Вони, як і люди, страждали, кохалися, ревнували, вмирали, боролися між собою, ненавиділи і сварилися.
А ще їх цікавила людина, яку вони вважали найголовнішою цінністю у світі - прекрасна, гармонійно розвинута.
Словом, інтерес до людини, до світу - ось що було головним для греків.
І що майже зовсім зникло у часи середньовіччя.
Адже у середні віки, коли над усім панувала церква, головними темами стали смерть, покаяння, скорий кінець світу, до якого людина повинна готуватися вже зараз.
А ще страшний суд, який чекає кожну людину після смерті і на якому будуть її судити за всі діяння та вчинки.
Всі люди - грішні, - так вважалося у ті часи - а отже, й покарання їм після смерті забезпечені. Але щоб ці покарання були менш суворими, треба день і ніч молитися.
Саме тому ідеалом середньовіччя був монах - людина, яка відмовилася від усього земного заради служіння богу. Відмовилася від усіляких устремлінь та бажань і тільки те й робить, що молиться, молиться, молиться…
А над всім цим мороком піднімався бог-мученик, бог-страдалець - Ісус Христос.
Ось таким був світ середньовіччя.
І раптом люди побачили - і це спричинило до справжнього шоку, - що все може бути інакшим. Що люди можуть веселитися не тільки з-за того, що сьогодні тебе за релігійну старанність похвалив священик або від того, що вчора, помолившись, ти знову став безгрішним, а й просто тому, що погода сонячна, що зустрілися друзі, що люди чудові…
Так, власно кажучи, і народилося Відродження, яке відродило науку, культуру, мистецтво, але - найголовніше - відродило людей та їх цікавість до самих себе та до оточуючого їх світу.
А зародилося Відродження перш за все у Італії, де італійські майстри знову відкрили мистецтво Давньої Греції та Риму.
Саме тут вперше з'явилися так звані гуманісти, які не хотіли вже думати про божественне. Більше їх цікавила, як і давніх греків та римлян, людина (саме тому їх і назвали гуманістами - від слова humоs – людина та humanitas - людський).
Гуманісти стали вождями того культурного руху, який, власно кажучи, і називається Відродженням.
Італійське Відродження розкладають на три періоди:
Раннє Відродження (15 століття);
Високе Відродження (кінець 14-перші десятиріччя 16 століття);
Пізнє Відродження (16 століття).
Пізніше ідеї Відродження поширилися і в інших країнах. Не було майже країни, яка б не висунула представників культури Відродження.
А були це різносторонні люди. Недарма ж нащадки пізніше назвали їх "титанами".
Серед цих "титанів" перш за все варто назвати художників Високого Відродження Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та Рафаеля, поетів Петрарку та Данте, письменників Франсуа Рабле, Сервантеса та Вільяма Шекспира.
Величезний вклад в науку був зроблений математиками і астрономами, у тому числі Галілео Галілеєм, Джордано Бруно та Миколою Коперніком. Леонардо да Вінчі Леонардо да Вінчі (1452-1519) – художника, скульптора, вченого та філософа - вважають найзначнішим діячем епохи Відродження.
Хоча й народився Леонардо у невеличкому містечку Вінчі, вже з 14 років він жив у Флоренції, де навчався живопису у видатного художника того часу Андреа дель Верроккьо.
Леонардо поважав Андреа дель Вероккьо, але головним своїм вчителем вважав природу, до якої він відносив все – гори, ріки, ліса, небесні світила та закони їх руху, світ сонця і навіть усмішку дитини – все, що має назву "світ”.
Леонардо ніколи не залишався зі своєю книжкою для нотаток, куди вписував всі свої спостереження.
Картин, написаних Леонардо о тій порі, зберіглося зовсім небагато. Найбільш відома з них – "Мадонна з квіткою" (за прізвиськом минулого її володаря її називають ще "Мадонна Бенуа”).
У 1482 році Леонардо переїхав у італійське місто Мілан, правитель якого Людовико Моро високо цінив Леонардо да Вінчі не тільки як чудового художника, а й як прекрасного винахідника.
Річ у тому, що Леонардо да Вінчі займався не тільки живописом та скульптурою. Він був ще й вченим, який відкрив багато нового та цікавого.
Так, наприклад, Леонардо розробив конструкції різноманітних ткацьких верстатів, металургійних печей, друкарських машин та інших машин та механізмів.
А ще - конструкції танка, підводного човна та літального апарату, названого ним гелікоптером (до речі, на Заході і досі використовуються саме ця назва), створення яких стало можливим лише у наші дні (нагадаємо, що жив він у 16 столітті).
Леонардо написав трактат (книгу) "Про обертання Землі”, де стверджував, що Земля має форму кулі (тоді вважали, що Земля плоска).
Він ввів у математиці знаки "додавання” (+) та "віднімання (-), пояснив поширення звукових хвиль, виказав припущення, що білий колір є основою всіх кольорів, накреслив, спираючись на розповіді Амеріго Веспуччі, першу карту Америки.
Він…
Словом, був універсальною людиною, як бачите.
Ну от. У Мілані Леонардо да Вінчі побудував бронзовий кінний пам'ятник батьку правителя цього міста.
Найбільш значна живописна робота, яка зроблена була Леонардо да Вінчі у Санта-Марія делле Граціє міста Мілан – це "Тайна вечеря”, тема якої була взята з Біблії.
Останні десятиріччя свого життя Леонардо да Вінчі ходив країною, не знаходячи собі застосування.
Саме тоді він написав найзнаменітішу свою картину "Джоконда” ("Мона Ліза”), яка зберігається зараз у не менш знаменитому парижському музеї Лувр.
Людина та її краса – ось що головнішим було для Леонардо да Вінчі. Рафаель Санті Рафаель Санті (1483-1520) навчався живопису у іншого італійського майстра - Перуджино. Але найперші свої уроки він одержав ще від свого батька – художника та поета Джованні Санті.
У 1504 році Рафаель приїхав у Флоренцію – місто, де працювали тоді найкращі художники Італії - Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. У цей період він створив декілька картин-образів богоматері Марії (мадонни - матері Ісуса Христа), завдяки чому флорентійський період його життя був пізніше так і названий – "періодом мадонн”.
У 1508 році за запрошенням римського папи Юлія ІІ разом з іншими художниками він брав участь у роспису так званих "станц” – парадних залів Ватиканського палацу.
Спочатку – разом з іншими художниками. А згодом, коли папа, побачивши, як Рафаель працює, наказав звільнити всіх інших художників, виконував цю роботу самостійно.
І за вісім років її завершив, створивши образи ідеальних античних героїв давньогрецької міфології.
Як архітектор, Рафаель побудував багато церков, часовен, палаців, серед яких найвідомішим є собор святого Петра у Римі (щоправда, він лише розпочав це будівництво).
Але головним, що він створив за своє досить таке коротке життя (Рафаель прожив 37 років), є його найбільш відомий портрет мадонни з дитиною Ісусом, так звана "Сикстинська мадонна”.
Рафаель був світлою, усміхненою і радісною людиною. Тому й все, чого торкалася його рука, було таким ж – світлим та радісним. Мікеланджело Ще один найбільший художник Відродження – Мікеланджело Буонаротті (1475-1564) – своє дитинство провів у Флоренції.
До 26 років, коли він взявся за створення скульптури Давида – біблійного героя, який переміг велетня Голіафа, Мікеланджело був вже досить відомим художником.
Це була складна справа - адже зробити скульптуру потрібно було з куска мармуру, який зіпсував попередній художник. Кращі майстри Італії, навіть Леонардо да Вінчі, відмовлялися від цієї роботи.
Але Мікеланджело справився, і у 1504 році статуя Давида була встановлена на головній площі Флоренції, ставши символом свободи республіки.
Микеланджело зобразив Давида як прекрасного, атлетично складеного гіганта в мить перед боєм, повного впевненості і грізної сили.
У 1505 році папа Юлій II викликав Мікеланджело у Рим, щоб той створив для нього величний надгробок-мавзолей. Але тоді ця робота була не завершена - папа швидко охолонув до своєї ж ідеї, і Мікеланджело повернувся у Флоренцію.
І знову приїхав у Рим лише через три роки, отримавши від Юлія II замовлення на розпис так званої Сикстинської капели (молитовного храму).
В неймовірно складних умовах – лежачи на спині, Мікеланджело сам, без помічників, зобразив на стелі капели біблійну легенду від створення світу до потопу (коли начебто вся земля, крім однієї-єдиної гори Арарат, виявилася затопленою велетенським потопом).
Чотири роки провів Мікеланджело, долаючи біль у суглобах, постійно витираючи фарбу, що заливала йому очі (адже не забувайте, він розписував стелю!).
Після завершення цієї роботи навіть читати йому доводилося, високо над головою підіймаючи книгу – очі його на деякий час зовсім перестали бачити. Але згодом ця недуга пройшла.
Останні роки життя Мікеланджело співпали з часом завершення Відродження. Можливо, саме тому і фреска його "Страшний суд” здається такою драматичною (на страшному суді, як вважалося тоді, бог судить людину).
У 1546 році Мікеланджело був призначений головним архітектором собору святого Петра. Він переробив план і побудував більшу частину собору, але завершити його не встиг.
18 лютого 1564 року Мікеланджело помер. Микола Копернік Ми продовжуємо свою розповідь про Відродження. Але мова зараз піде про науку.
В середньовічній Європі наука зовсім не розвивалася. Більш того, було забуте те, що знали люди за сотні років до цього.
В університетах вивчали богослів’я (науку про бога та його діяння), а будь-які спроби справжнього наукового пояснення світу християнська церква нещадно припиняла.
Християнські "вчені” пояснювали світ, спираючись лише на ті ідеї, уявлення та думки, що були викладені у Біблії – священній книзі християн. Ось проти неї, так званої "науки” (або, як її ще називали, схоластики) і виступили великі вчені Відродження, зокрема, Микола Копернік (1473-1543).
Микола Копернік – найосвічена людина Польщі – керував самостійною церковною областю, яка мала назву Вармія. Він був вченим, лікарем та поетом, а на початку 16 століття навіть очолював оборону одного з міст країни проти тевтонських лицарів (членів Тевтонського ордену, про який ми вам тільки що розповідали).
І, знаєте, що зробив Микола Копернік? Він довів, що Земля кругла і обертається навкруги Сонця.
Адже згідно з помилковим вченням давньогрецького вченого Птолемея, Земля тоді вважалася нерухомою планетою, що є центром Всесвіту. Наводилися багаточисленні приклади та роз’яснення того, чому так має бути.
Тим часом як вже давно були відомі й інші думки з цього приводу. Так, наприклад, Аристарх – ще один давньогрецький вчений, знав, що насправді Землі рухається навкруги Сонця.
Та й пізніше, у середньовічні віки, передові вчені висловлювали схожі припущення. Але довести цього ніхто не міг.
Саме це й зробив польський вчений Микола Копернік. Після тридцяти років праці , довгих спостережень за небом та складних математичних розрахунків він переконливо довів, що Земля – лише одна з планет, і що інші планети обертаються навкруги Сонця.
І ви думаєте, церква з цим згодилася?
Як би ж то! Втім, спочатку вона просто не зміркувала, яку свиню підклав їм Копернік.
Але через деякий час, коли з’явилися його послідовники, вона це раптом зрозуміла і почала активно діяти. Джордано Бруно Першою жертвою став великий італійський вчений Джордано Бруно (1548-1600), який 17 лютого 1600 року був спалений живим на вогнищі.
У чому ж була провина Джордано Бруно? Церква його звинувачувала у відступництві від неї, а також у тому, що він був гарячим поклонником вчення Коперніка.
Втім, не тільки поклонником. Джордано Бруно розвивал цю ідею далі.
Земля, - казав він – це лише одна з незліченої кількості зірок, що існують у нашому Всесвіті. Вона обертається навкруги Сонця, як й інші планети нашої Сонячної системи.
Сонце ж наше – також лише одна з зірок.
Сам же Всесвіт нескінчений, він не має ані кінця, ані початку.
Нерозумно думати, - казав він далі – начебто лише на Землі існує життя. Адже життя може бути і на інших планетах.
Джордано Бруно казав це натхненно і розповідав про Всесвіт, про мільйони зірок, про величезні сонця – словом, про все те, чому сьогодні вчать у школах.
За це його і спалили.
Адже церква тоді зовсім не була зацікавлена у тому, щоб люди насправді дізналися, як насправді виглядає світ.
Джордано Бруно народився у 1548 році, на півдні Італії, в релігійній сім’ї. Ще юнаком його віддали у монастир, де він повинен був стати вірним слугою церкви.
Але не таким був Джордано. Потай від монастирського керівництва він ознайомився зі вченням Коперніка і згодом став його гарячим поклонником. Потім, коли про це стало відомо, Бруно довелося не тільки піти з монастиря, а й спішно кинути батьківщину.
Переслідування церкви змушували його переїжджати з місця на місце. Він жив у Швейцарії, Франції, Англії, Германії, всюди друкуючи свої книги, читаючи лекції, розповідаючи про світ так, як він це розумів.
І люди жадібно ловили його слова.
Але у 1592 році церкві за допомогою зрадництва та обману вдалося захопити Бруно. Його кинули у в’язницю, де він провів сім років.
Від Джордано Бруно вимагали відмовитися від своїх поглядів та переконань. Але він не здався. І навіть не вогнищі вимовив слова, що пережили століття. "Спалити – сказав він – це ще не означає, спростувати”.
Так закінчив свою життя італійський вчений Джордано Бруно. Галілео Галілей Галілео Галілею (1564-1642) пощастило більше. Коли церква притягла його до суду як єретика і присудила до страти, йому довелося відмовитися від вчення Коперніка та власних відкриттів.
Але саме йому належить вислів, сказаний ним вже, як стверджують, після того суду: "І все ж таки, вона (Земля) вертиться!”
Річ у тому, що Галілео Галілей відкрив, що Земля обертається навкруги своєї вісі.
Та хіба ж тільке це! Галілей зробив безліч неймовірних як на той час відкриттів.
Він, наприклад, відкрив чотири спутники планети Юпітер (однієї з планет Сонячної системи), що оберталися навкруги неї.
Состерігаючи Місяць, він виявив, що місячна поверхня багато у чому схожа на земну.
Спостереження за зірками дали йому зрозуміти, що їх значно більше, аніж можна побачити неозброєним оком.
Він побачив, що всі небесні тіла обертаються навколо інших, більш великих, які у свою чергу обертаються навкруги ще більших.
Але головне - Галілео Галілей відкрив, що все, що існує у Всесвіті – планети, зірки – все це обертається навкруги своєї вісі. У тому числі, і сама Земля.
Все це були визначні відкриття, які наносили ще більш нищівний удар по релігійним уявленням того часу.
Саме тому книги Галілео Галілея, у яких ці відкриття викладалися, спеціальним указом римського папи були заборонені, втім, як і сама пропаганда його вчення.
Але він не підкорився цій забороні, і у 1632 році видав нову книгу "Діалог про дві найголовніші системи світу - Птолемєву та Коперникову”. Після чого римська церква й притягла Галілео Галілея до суду.
Його силою змусили відректися від власних відкриттів та ідей Коперніка, посадовили під домашній арешт, де він й провів залишок своїх дней.
І у 1642 році чудовий астроном, механік та фізик, Галілео Галілей помер.
Джерело http://kliohistory.pp.ua/
|
